Іноді, коли мене чиїсь уста запитують: "Що можна, а що не можна в Великий піст?", я чую, як серце цієї людини насправді цікавиться: "Що треба зробити, щоб мені цей піст зарахувався і Бог поставив галочку "виконано" в нормо-контроль моєї залікової книжки особистої праведності?"
Як часто ми схожі на тих іудеїв, для яких головне - це зуміти дотриматися 613 приписів Тори, з яких 248 (число кісток і органів в тілі людини) зобов'язують, а 365 (кількість днів у році) забороняють. І не менше ми схожі на них, коли намагаємося все це якось "правильно" і згідно із законом "обійти" - всілякі котлети з сої, пісний шоколад і пісні ласощі придумувати.
Особливо це комічно у людей заможних. Спочатку піст виник, в тому числі, і з мотивів благодійності. М'ясо завжди коштувало дорого. Економлячи на ньому, християнська сім'я могла зібрати кошти для допомоги людям нужденним. А сьогодні заможні люди можуть так "суворо постити" на делікатесах і дорогих пісних продуктах, що витрачають на один обід такі кошти, на які могла б годуватися цілий місяць бідна багатодітна сім'я.
Але я почну свою розмову про Великий піст з головного. Тобто ні з того, що можна або не можна, а з того, що потрібно.
В піст ми часто говоримо про покаяння, про весняне духовне оновлення тощо Але що це "покаяння" означає? Зі свого вже більш ніж двадцятирічного досвіду служіння в Церкві я бачу, що багато членів розуміють покаяння як докладний звіт про виконану гріховну роботу.
Часто людина вважає, що покаяння - це якась бухгалтерія виконаної гріховної роботи. За його думки, якщо він, прийшовши на сповідь, здасть батюшці акуратно заархівовані гріхи, то Бог помахом священицької дозвільної молитви зможе їх утилізувати. Потім він з чистою душею йде жити далі і продовжує педантично вести протокол нових гріховних справ, які збирає для нового утилізаційного проекту. У розумінні таких прихожан найстрашніше - щось пропустити в протоколі, а Великий піст - це така собі генеральна ревізія гріховного виробництва душі.
Я боюся, що така ілюзія покаяння називається "красою", тобто духовною самозакоханістю. Саме слово "покаяння" (грец. Μετάνοια) означає "зміна розуму", "зміна думки", "переосмислення". У ньому закладений інший принцип. Уявімо, що GPS- навігатор нашої душі звик їхати по одній і тій же дорозі: повз ринок, банку, гламурних магазинів, крамничок балаканини і засудження і т.д. Але раптом приходить розуміння, що маршрут прокладений неправильно, що він веде в болото, що в кінці його - дуже бридке, темне і страшне місце. Водій терміново перепрограмує маршрут. Він дає інші проміжні точки. Тепер там закладені інші ціннісні орієнтири. Духовні вправи, молитва, добродійність, увага до себе. Здавалося б, чого простіше - вирішив і їдь, але не тут-то було.
З дисплея навігатора починає висовуватися противна рогата морда і обурюватися: "Ти чо, зовсім очманів, а ну, давай, їдь за старим маршрутом". І машину починає водити і кидати по дорозі. Якщо водій не поступається і продовжує боротися за те, щоб слідувати по новому шляху, то це називається "духовної бійкою", а сам процес проходження новим маршрутом і його утримання називається "покаянням". І справа ж не в тому, скільки ти гріхів сповідав, а в тому, що пора перестати грішити.
У цьому процесі відбувається глобальна переоцінка життєвих цінностей, устремлінь, бажань і т.д. Ми вчимося жити не так "як всі", а як Богу завгодно, як для душі рятівно. Тут людина обов'язково зіткнеться з нерозумінням оточуючих, може бути, навіть з осудом або презирством. Буде боротьба старих гріховних звичок з новими, ще не вкоріненими благочестивими бажаннями і прагненнями.
У чому ж специфіка Великого посту у всьому цьому? Хіба не так ми повинні жити весь час, запитаєте ви? Так, це правда, але специфіка Великого посту в тому, що це період духовного техогляду. "Горе маємо серця" стає змістом кожної миті життя. На який максимум ми здатні в області духовного діяння, яку швидкість можемо набрати?
Якщо ви в Прощену неділю підняли свої очі в Горній світ, то спробуйте не опускати їх хоча б до Антипасхи. Спробуйте прожити цей час так, щоб у вашій душі відбивалося тільки Небо і нічого іншого. Тільки ви і Бог.
Я спеціально не торкався в цій статті питання кулінарії. У мене склалося враження, що Великий піст для деяких "спеців" в області православ'я тільки з того і складається, щоб вникнути і зрозуміти, а чи є в цій булці хоч якась молекула молока, а чи не затаївся білок тваринного походження ось в цьому салаті? Головне питання не в тому, що ви покладете в рот, а в тому, що ви покладете в серце, розум і волю. Кулінарний пісний календар ви прочитаєте на будь-якому сайті православних дієтологів.
Я лише хочу запропонувати один стародавній рецепт, написаний ще в четвертому столітті одним з глибоких знавців духовної кулінарії: "Люби Бога і роби, що хочеш".
Протоієрей Ігор Рябко
Иногда, когда меня чьи-то уста спрашивают: "Что можно, а что нельзя в Великий пост?", я слышу, как сердце этого человека на самом деле любопытствует: "Что надо сделать, чтобы мне этот пост засчитался и Бог поставил галочку "выполнено" в нормо-контроле моей зачетки личной праведности?"
Как часто мы похожи на тех иудеев, для которых главное – это суметь соблюсти 613 предписаний Торы, из которых 248 (число костей и органов в теле человека) обязывающих, а 365 (количество дней в году) запрещающих. И не меньше мы похожи на них, когда пытаемся все это как-то "правильно" и по закону "обойти" – всякие котлеты из сои, постный шоколад и постные лакомства придумывать.
Особенно это комично у людей зажиточных. Изначально пост возник, в том числе, и из побуждений благотворительности. Мясо всегда стоило дорого. Экономя на нем, христианская семья могла собрать средства для помощи людям нуждающимся. А сегодня богатые люди могут так "строго поститься" на деликатесах и дорогостоящих постных продуктах, что тратят на один обед такие средства, на которые могла бы кормиться целый месяц бедная многодетная семья.
Но я начну свой разговор о Великом Посте с главного. Т.е. не с того, что можно или нельзя, а с того, что нужно.
В пост мы часто говорим о покаянии, о весеннем духовном обновлении и т.п. Но что это "покаяние" означает? Из своего уже более чем двадцатилетнего опыта служения в Церкви я вижу, что многие прихожане понимают покаяние как подробный отчет о проделанной греховной работе.
Часто человек считает, что покаяние – это некая бухгалтерия проделанной греховной работы. По его мысли, если он, придя на исповедь, сдаст батюшке аккуратно заархивированные грехи, то Бог взмахом священнической разрешительной молитвы сможет их утилизировать. Потом он с чистой душой идет жить дальше и продолжает педантично вести протокол новых греховных дел, которые собирает для нового утилизационного проекта. В понимании таких прихожан самое страшное – что-то пропустить в протоколе, а Великий пост – это такая себе генеральная ревизия греховного производства души.
Я боюсь, что такая иллюзия покаяния называется "прелестью", т.е. духовным самообольщением. Само слово "покаяние" (греч. Μετάνοια) означает "перемена ума", "перемена мысли", "переосмысление". В нем заложен иной принцип. Представим, что GPS- навигатор нашей души привык ехать по одной и той же дороге: мимо рынка, банка, гламурных магазинов, лавочек болтовни и осуждения и т.д. Но вдруг приходит понимание, что маршрут проложен неправильно, что он ведет в болото, что в конце его –очень гадкое, темное и ужасное место. Водитель срочно перепрограммирует маршрут. Он дает другие промежуточные точки. Теперь там заложены иные ценностные ориентиры. Духовные упражнения, молитва, доброделание, внимание к себе. Казалось бы, чего проще – решил и езжай, но не тут-то было.
Из дисплея навигатора начинает высовываться противная рогатая морда и возмущаться: "Ты че, совсем ошалел, а ну, давай, езжай по старому маршруту". И машину начинает водить и бросать по дороге. Если водитель не уступает и продолжает бороться за то, чтобы следовать по новому пути, то это называется "духовной бранью", а сам процесс следования новому маршруту и его удержание называется "покаянием". И дело ведь не в том, сколько ты грехов исповедал, а в том, что пора перестать грешить.
В этом процессе происходит глобальная переоценка жизненных ценностей, устремлений, желаний и т.д. Мы учимся жить не так “как все”, а как Богу угодно, как для души спасительно. Тут человек обязательно столкнется с непониманием окружающих, может быть, даже с осуждением или презрением. Будет борьба старых греховных привычек с новыми, еще не укоренившимися благочестивыми желаниями и стремлениями.
В чем же специфика Великого поста во всем этом? Разве не так мы должны жить все время, спросите вы? Да, это правда, но специфика Великого поста в том, что это период духовного техосмотра. “Горе имеем сердца” становится содержанием каждого мгновения жизни. На какой максимум мы способны в области духовного делания, какую скорость можем набрать?
Если вы в Прощеное Воскресенье подняли свои глаза в Горний мир, то попробуйте не опускать их хотя бы до Антипасхи. Попытайтесь прожить это время так, чтобы в вашей душе отражалось только Небо и ничего другого. Только вы и Бог.
Я специально не касался в этой статье вопроса кулинарии. У меня сложилось впечатление, что Великий пост для некоторых “спецов” в области православия только из того и состоит, чтобы вникнуть и понять, а есть ли в этой булке хоть какая-то молекула молока, а не затаился ли белок животного происхождения вот в этом салате? Главный вопрос не в том, что вы положите в рот, а в том, что вы положите в сердце, ум и волю. Кулинарный постный календарь вы прочтете на любом сайте православных диетологов.
Я лишь хочу предложить один древний рецепт, написанный еще в четвертом веке одним из глубоких знатоков духовной кулинарии: "Возлюби Бога и делай, что хочешь".
Протоиерей Игорь Рябко