Історія ця починалася досить банально. АТ "Мегабанк" видало кредит львівській будівельній фірмі, а вона його не погасила. Кредит був виданий під заставу частини п'ятиповерхового будинку, і сталося це в далекому 2006-му році. Щось у фірми не склалося, і погасити борг вона не змогла.
Далі стали відбуватися речі небанальні, але, в принципі, для України - не дивні. Фірма-боржник почала намагатися гальмувати в судах процес передачі заставного майна. Усі ці рухи, зрозуміло, ніяк не могли скасувати того факту, що кредит залишився непогашеним, а значить, заставне майно повинно бути передане кредитору. Але використовуючи діри в українському законодавстві і, скажімо так, "прихильне ставлення" місцевих суддів, цілком можна розтягнути цей процес на роки, вставляючи палки позовів і судових визначень у колеса законних процедур.
Наприклад, боржник спробував знайти формальні недоліки виконавчої служби, яка продавала заставне майно. Суд визнав торги недійсними, однак вказав, що повернення майна боржнику - це предмет окремого позову. Такий правовий клінч, при якому заставлене майно як би "зависло", був вигідний боржнику. Проте якеб остаточне рішення не прийняв суд, боржник все одно буде винен банку. Навіть якщо суддя прийме бік боржника - банк знову почне процедуру вилучення майна на підставі іпотечного договору: борг-то нікуди не дівається, і заставне майно - ось воно.
У підсумку "Мегабанк", захищаючи свої права, у 2016-му році, відповідно до закону України "Про іпотеку", все-таки став власником заставного майна та за його рахунок погасив заборгованість ТОВ "Мальви-Маркет". А нерозв’язаний правовий "клінч" для "Мегабанку" був обставиною прикрою, але, з огляду на погашення боргу за рахунок застави і повну законність його вимог, - не смертельною.
Таким чином, на той момент, коли історія з просто небанальної перетворилася на дивну, приміщення у Львові по вул. Литвиненка, 3, колишня власність ТОВ "Мальви-Маркет", перебували у власності "Мегабанку".
У 2016-му році, коли "Мегабанк" став власником застави, ТОВ "Мальви-Маркет" розпочало процедуру банкрутства, причому за статтею, яка передбачає, що у банкрута немає майна, яким він міг би розрахуватися за своїми боргами. При цьому юристи "Мегабанку", з огляду на "підвішений" стан застави, спробували внести банк до списку кредиторів, але ліквідатор у цьому відмовив. Підстави виглядали приблизно так: "Заставне майно ви вже отримали у власність, тому вам вже ніхто нічого не винен". Таке рішення прямо підтверджувало той факт, що приміщення належать "Мегабанку" на цілком законних підставах. Формально ситуація продовжувала перебувати у стані правового клінчу, але, принаймні, більше не було питань про власність банку.
Щоправда, у цьому була одна тонкість: з одного боку, "Мегабанк" був законним власником заставного майна, а з іншого - позбавлявся права бути кредитором у процедурі банкрутства і, відповідно, захищати свої права кредитора. Це важлива деталь, яка пояснює подальші події.
У кінці 2018-го року почали відбуватися ті самі події, для розуміння дивовижності яких і знадобилася передісторія. Отже, ліквідатор ТОВ "Мальви-Маркет", Кривич Руслан Іванович, після того як суд встановив, що майна для погашення боргів немає, і визнав боржника банкрутом, несподівано "згадав", що у ліквідованої ним організації "є" нерухоме майно вартістю близько мільйона доларів. "Є" ми не дарма взяли в лапки, бо нагадаємо: нерухоме майно на законних підставах належить "Мегабанку", прийняте банком у власність у рахунок погашення кредиту, згідно з підписаним з боржником іпотечним договором, і при цьому ми пам'ятаємо, що майно нібито "є", а боргів нібито "немає". Це раптове осяяння привело ліквідатора до Господарського суду Львівської області, де він зажадав відновити своє "право власності".
При цьому і при подачі заяви про порушення справи про банкрутство, і при винесенні постанови про визнання боржника банкрутом ліквідатор підтверджував, що будівлі за адресою м.Львів, вул. Литвиненка, 3 у "Мальви-Маркет" немає. Не було цієї будівлі і за даними бухгалтерського обліку. Немає в балансі боржника і боргів за кредитом, заставою за яким виступала будівля.
Позов, поданий боржником, у юристів називається "віндикаційний позов". Назва походить від латинського vimdicere - "оголошую про застосування сили". Цей термін сягає корінням до римського права і, по суті, означає право законного власника повернути назад свою річ, навіть якщо нею володіє добросовісний набувач: загубила людина корову, а хтось продав її на ринку. Хазяїн свою корівку впізнав і вимагає її повернути, навіть якщо новий власник заплатив за тварину. У випадку з "Мегабанком" і ТОВ "Мальви-Маркет" такою "коровою" стали приміщення трьох поверхів п'ятиповерхового будинку.
Отже, "Мегабанк" - цілком законний власник нерухомого майна, і цього ніхто начебто не заперечує. А ось з "колишнім власником" є проблеми. Справа в тому, що ліквідатор, який виконував обов'язки голови ліквідаційної комісії, протягом майже року до порушення справи про банкрутство і протягом більше ніж двох років після порушення справи не висував вимог про повернення майна. Він не визнавав багатомільйонний борг перед банком, а навпаки, вказував, що борги перед банком погашені за рахунок заставного майна.
Другий цікавий момент - факт "насильницької" зміни власника. За законами всіх цивілізованих країн, майно, яке змінило власника на підставі іпотечного договору, не є таким, яке змінило власника проти його волі. Іншими словами, підписуючи договір іпотеки, людина автоматично погоджується з тим, що майно перестане їй належати в разі непогашення кредиту. Це залізобетонна основа іпотечного кредитування, тому віндикаційний позов тут подаватися не може.
Третій момент: "власник" чекав шість з половиною років того моменту, коли йому спаде на думку влаштувати судові танці навколо "втраченої" нерухомості. Це не просто виглядає дуже дивно, але й є порушенням закону: термін позовної давності за такими справами - три роки.
Здавалося б, усі ці фактори повинні були призвести до того, що суддя здивується нахабства ліквідатора і відмовить йому в задоволенні абсолютно диких вимог. Але - ні. Третього січня цього року суддя Господарського суду Львівської області Артимович Василь Михайлович виніс ухвалу, якою приміщення 1-3-го поверхів у будівлі за адресою вул.Литвиненка, 3 у Львові вимагаються з володіння АТ "Мегабанк".
"Як?" - запитає читач. Які у судді були підстави для подібного рішення? Якщо коротко: коли боржник офіційно став банкрутом, "Мегабанк" не потрапив до списку кредиторів, оскільки кредит був погашений шляхом прийняття у власність будівлі за адресою Литвиненка, 3. Однак через два роки виявилося, що заставне майно треба повернути, а гроші повертати не потрібно, адже банк - не кредитор. Це якщо би ви повернули сусідові борг і одразу сказали: "Я банкрутом себе оголосив, але тобі гроші повернув, значить, ти - не кредитор". "Ну, так", - погодився б сусід. "Чудово. Якщо ти не мій кредитор, повертай назад гроші, які я тобі щойно віддав". Дика логіка, справді? А для Господарського суду Львівської області - цілком нормальна.
Український читач прекрасно розуміє, звідки беруться, скажімо так, "дивні" рішення судів. Тим більше, коли ідеться про нерухомість вартістю мільйони. Ми володіємо інформацією про те, хто стоїть за всім цим. Поки що ми не готові оприлюднити прізвища. Натякнемо лише, що початок процедури банкрутства, тобто початок всієї цієї схеми, дивовижним чином збігся з одним призначенням: високу державну посаду почала обіймати людина, яка раніше представляла інтереси ТОВ "Мальви-Маркет" та інших структур того самого власника. Серйозність посади цієї людини цілком дозволяє впливати на рішення судів, оскільки її завдання... боротися з корупцією. Причому про діяльність і цього громадянина, і власників "Мальви-Маркет", які у всій описаній ситуації залишилися в тіні, є що згадати і окрім ситуації з "Мегабанком". У наступному матеріалі ми розповімо про низку корупційних схем, що діють у Львові, і назвемо прізвища посадових осіб, причетних до незаконних судових рішень, які стосуються не тільки "Мегабанку".