Сьогодні українській легенді – композитору, мультиінструменталісту і поету, автору "Червоної Рути" Володимиру Івасюку виповнилося би 69 років. Володими Івасюк вважається одним з основоположників української естрадної музики (поп-музики). Його загадкова смерть та похорон у травні 1979 року вивів на вулиці тисячі людей. Status Quo нагадав про основні факти з біографії визначного львів'янина.
Становлення
Володими Івасюк народився 4 березня 1949 року у м. Кіцмані Чернівецької області в родині українського письменника й дослідника історії буковинського краю Михайла Івасюка та вчительки Софії Карякіної. До речі, через 30 років в будинку, де народився Володимир Івасюк, народилась співачка Ані Лорак. Першу пісню "Колискова" на вірші батька склав у 15 років. У рідній школі створив дівочий вокальний ансамбль "Буковинка". Закінчив Чернівецький медінститут. Від 1972 року жив у Львові, навчався у медичному інституті та консерваторії, написав музичний супровід до вистави "Прапороносці".
У 1971 році режисер Роман Олексів зняв у селищі Яремча український музичний фільм "Червона рута", в якому головні ролі виконали Софія Ротару й соліст ансамблю "Смерічка" Василь Зінкевич. У фільмі звучить багато пісень Івасюка. "Червона рута" перемогла на першому всесоюзному фестивалі "Пісня-71". На завершальному концерті в Останкіно її виконали солісти ансамблю "Смерічка" Назарій Яремчук, Василь Зінкевич і автор Володимир Івасюк у супроводі естрадно-симфонічного оркестру під керівництвом Юрія Силантьєва.
У 1975 році у селі Розтоки на Буковині було знято фільм "Пісня завжди з нами", в якому Софія Ротару виконала шість пісень В. Івасюка.
У 1977 році вийшли платівка-гігант "Пісні Володимира Івасюка виконує Софія Ротару" і збірка його пісень "Моя пісня".
Брав участь у всеукраїнських та всесоюзних конкурсах. Грав на скрипці, фортепіано, віолончелі, гітарі. Автор 107 пісень (зокрема "Я піду в далекі гори", "Водограй", "Червона рута", "Колискова", "Пісня буде поміж нас" і т. д.), 53 інструментальних творів, музики до спектаклів.
Трагічна смерть
24 квітня 1979 року за телефонним викликом вийшов з дому й більше не повернувся. Того ж дня його батьки подали заяву до міліції, але дієвих заходів вжито не було. Пошуки велися з 27 квітня до 11 травня. Саме тоді справа розшуку була закрита.
18 травня — тіло Володимира Івасюка випадково знайдене у військовій зоні Брюховицького лісу під Львовом. Точна дата смерті Івасюка невідома. Тіло Володимира знайшов випадковий солдат, який, "полюючи на лисиць" (форма навчання радистів), наштовхнувся на напіввисячий-напівстоячий труп людини. Слідство висунуло версію, що Володимир ще не набув душевної рівноваги після лікування у Львівській обласній психіатричній лікарні й покінчив життя самогубством. Версія того, що лікування в стаціонарі проводилося з метою поновлення в числі студентів консерваторії, не розглядалася слідчими. Хворобою можна було аргументувати численні пропуски, але оскільки Володимир мав лише хронічну втому та безсоння, вирішив звернутися до психіатричної лікарні. Івасюк був професійним лікарем, умів симулювати різні симптоми. З часом у історії хвороби: "стан хворого покращується: поступово нормалізується настрій, поліпшується сон, стає фізично сильнішим…". Зрештою Володимир Івасюк отримав потрібний документ: "У цей час стан тов. Івасюка В. М. хороший, і він може приступити до занять у консерваторії".
Слідчі відстоювали формулу "божевільний-самогубець". 4 червня 1979 року ЗМІ передали повідомлення про те, що причиною смерті Володимира Івасюка є самоповішення, чутки про інші обставини смерті є вигадкою. Інші версії слідством не розглядалися. На можливість інших причин смерті вказували такі факти: повідривані ґудзики на куртці композитора; люди, яких працівники ВНЗ бачили вперше, розшукували Івасюка в коридорах консерваторії перед його зникненням; дивна смерть двох молодих закоханих, котрі бачили Івасюка одними з останніх; одна студентка стверджувала, що бачила Володимира у Рівному 3 травня (за висновками слідчих, він помер 27 квітня).
Після дослідження кори бука, на якому висіло тіло, було встановлено: "Сліди 1, 2, 3, 4 (від зашморгу), 5 могли бути нанесені взуттям самого потерпілого за умови, що останній перед смертю залазив чи намагався залізти на дерево. Вирішити це питання в категоричній формі не є можливим через відсутність якихось індивідуальних ознак". Висновок експертизи аналізу одягу: "На наявних предметах одягу (плащі, піджаку, штанях, трикотажній сорочці та взутті) Івасюка В. М. частин кори, деревини, а також плям зеленого кольору, які б могли походити від поверхні стовбура з місця події, немає…". Проте з часом у висновку судмедексперти зазначили: "Судово-трасологічною експертизою встановлено, що сліди на стовбурі дерева, на гілляці, де висів труп, залишені взуттям Івасюка В. М., коли він залазив на дерево, щоб прив'язати пасок до гілляки". У трупа язик висунутим не був, не було виділень. Ці ознаки судмедесперти лишили поза увагою.
Архіви цієї справи, що зберігаються в Москві, дотепер ані родичам, ані працівникам музею Івасюка не відкривають, посилаючись на гриф "таємно", можливо, тому, що ще живі багато учасників тих драматичних подій. Самі ж родичі Івасюка вважають, що Володимира вбили.
Кілька разів справу поновлювали, потім знов закривали. Так, 26 січня 2009 року Генеральна прокуратура України поновила давно закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка, але в листопаді 2012 справу було закрито нібито через відсутність складу злочину. 12 червня 2014 року Генеральна прокуратура України поновила закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка.
Колишній прокурор Львівської області Роман Федик у лютому 2015 року заявив, що начебто Володимир Івасюк був убитий "співробітниками" КДБ. За два місяці до смерті Володимира викликали в КДБ для бесіди із приводу гонорарів, які він повинен був одержати за вихід своїх платівок у Канаді. Його переконували передати ці гроші в "Фонд миру" в обмін на дозвіл виїхати в Америку. Але Володю закордон не цікавив, і він відмовився від цієї пропозиції. Івасюк був відомий своєю принциповою національною позицією. Ставши популярним у всьому Радянському Союзі, він завзято відмовлявся писати музику до російських текстів, говорячи, що він - український композитор.
Похорон-протест
22 травня відбувається похорон Володимира Івасюка на Личаківському цвинтарі у Львові, що виливається у масову акцію протесту проти влади. Дубову труну, прибрану гілками калини і вишитим рушником, люди відмовилися класти на автомобіль й на раменах несли від оселі до самого Личаківського цвинтаря. Це була не бачена на ті роки процесія, це була непокора владі, адміністрації, судовим оманам. Про час і місце похорону ніде не повідомлялося. Некролог з’явився лише в одній газеті, яка виходила малим накладом — у "Львівському залізничнику". У вузах призначили саме цього дня комсомольські збори з обов’язковою явкою. Були дані вказівки під загрозою виключення чи звільнення з роботи не йти на похорон.
З Волині примчав Василь Зінкевич, із Києва прибули Юрій Рибчинський і Вадим Ільїн, не соромилися сліз Назарій Яремчук, Дмитро Гнатюк і Микола Кондратюк, Ігор Білозір і Остап Стахів. Перше печальне слово мовив Ростислав Братунь, що коштувало йому посади голови Львівської організації спілки письменників та спокою до кінця життя.
Після смерті на творчість композитора накладено заборону. Після похорону від рідних композитора відцуралися, ніхто не заходив, почалося страшне цькування вже мертвого Володимира. Могилу тричі підпалювали, а одного разу в червневу зливу горіли квіти. Пам’ятник, який виконав Микола Посікіра, прочекав у майстерні 10 років дозволу на встановлення.
Відновлення інтересу
У 1989 році пісня "Червона рута" стає назвою однойменного фестивалю.
2 березня 1994 року президент України Леонід Кравчук підписав Указ про присудження посмертно Володимиру Івасюку Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.
У 1998 році відбувся концерт "Володимир Івасюк. Повернення". Спроба ознайомити сучасників з творчою спадщиною композитора.
4 березня 1999 року у Чернівцях відкрили Меморіальний музей Володимира Івасюка.
У 2001 році на V Ювілейній Церемонії нагородження лауреатів Всеукраїнської премії у галузі музики та масових видовищ "Золота Жар-птиця" Володимира Івасюка нагороджено у номінації "За внесок у розвиток музичної культури України XX століття".
2003 — вихід компакт-диску "Наш Івасюк" у виконанні Тараса Чубая та групи "Плач Єремії". Ріст зацікавленості творчістю композитора серед сучасної молоді.
2008 — вихід компакт-диску "Молодь співає пісні Івасюка" у виконанні Назара Савка та вихованців Музичної студії "Джерело".
2009 року НБУ викарбував та ввів до обігу пам'ятну монету на честь Володимира Івасюка номіналом 2 гривні.
2009, березень — Указом Президента Украïни присвоєно звання Герой України (посмертно).
2011 — у Львові на проспекті Тараса Шевченка відкрито пам'ятник композиторові (скульптор Сергій Олешко, архітектор Михайло Ягольник). Меценат, за чиї кошти збудовано пам'ятник, — музикант Святослав Вакарчук.
2013 — Тарас Чубай, "Піккардійська терція", Павло Табаков та Оксана Муха разом з хоровою капелою Трембіта створюють музичний проект "Проект Івасюк", в рамках якого провели тур по Україні, що розпочався з 4 концертів у Львові та концерт в Києві.
2015 — одну з вулиць Дніпра названо на честь Володимира Івасюка.
2016 — у місті Кропивницький вулицю Ульяновську перейменовано на честь Володимира Івасюка.
Його ім'я також носить 27 юнацький пластовий курінь в Івано-Франківську.
Семья
У Володимира Івасюка є дві рідні сестри: Галина — лікар, невропатолог Львівської обласної клінічної лікарні та Оксана — доцент кафедри сучасної української літератури Чернівецького національного університету. Для Оксани Володимир свого часу написав пісню "Колискова для Оксаночки".
Сегодня украинской легенде - композитору, мультиинструменталист и поэту, автору "Червоной Руты" Владимиру Ивасюку исполнилось бы 69 лет. Володя Ивасюк считается одним из основоположников украинской эстрадной музыки (поп-музыки). Его загадочная смерть и похороны в мае 1979 года вывел на улицы тысячи людей. Status Quo напомнил про основные факыт из биографии выдающегося львовянина.
Становление
Володя Ивасюк родился 4 марта 1949 года в г. Кицмань Черновицкой области в семье украинского писателя и исследователя истории буковинского края Михаила Ивасюка и учительницы Софии Карякиной. Кстати, через 30 лет в доме, где родился Владимир Ивасюк, появилась на свет певица Ани Лорак. Первую песню "Колыбельная" на стихи отца составил в 15 лет. В родной школе создал девичий вокальный ансамбль "Буковинка". Окончил Черновицкий мединститут. 1972 года жил во Львове, учился в медицинском институте и консерватории, написал музыкальное сопровождение к спектаклю "Знаменосцы".
В 1971 году режиссер Роман Олексив снял в поселке Яремча украинский музыкальный фильм "Червона рута", в котором главные роли исполнили София Ротару и солист ансамбля "Смеричка" Василий Зинкевич. В фильме звучит много песен Ивасюка. "Червона рута" победила на первом всесоюзном фестивале "Песня-71". На заключительном концерте в Останкино ее исполнили солисты ансамбля "Смеричка" Назарий Яремчук, Василий Зинкевич и автор Владимир Ивасюк в сопровождении эстрадно-симфонического оркестра под руководством Юрия Силантьева.
В 1975 году в селе Розтоки на Буковине был снят фильм "Песня всегда с нами", в котором София Ротару исполнила шесть песен В. Ивасюка.
В 1977 году вышли пластинка-гигант "Песни Владимира Ивасюка исполняет София Ротару" и сборник его песен "Моя песня".
Принимал участие во всеукраинских и всесоюзных конкурсах. Играл на скрипке, фортепиано, виолончели, гитаре. Автор 107 песен (в частности "Я пойду в далекие горы", "Водограй", "Червона рута", "Колыбельная", "Песня будет среди нас" и т. Д.), 53 инструментальных произведений, музыки к спектаклям.
Трагическая смерть
24 апреля 1979 года по телефонному вызову вышел из дома и больше не вернулся. В тот же день его родители подали заявление в милицию, но действенных мер принято не было. Поиски велись с 27 апреля по 11 мая. Именно тогда дело о розыске было закрыто.
18 мая - тело Владимира Ивасюка было случайно найдено в военной зоне Брюховицкого леса под Львовом. Точная дата смерти Ивасюка неизвестна. Тело нашел случайный солдат, который, "охотясь на лис" (форма обучения радистов), наткнулся на полувисящий-полустоящий труп человека. Следствие выдвинуло версию, что Владимир еще не восстановил душевного равновесия после лечения в областной психиатрической больнице и покончил жизнь самоубийством. Версия того, что лечение в стационаре проводилось с целью восстановления в числе студентов консерватории, не рассматривалась следователями. Болезнью можно было аргументировать многочисленные пропуски, но поскольку Владимир имел только хроническую усталость и бессонницу, решил обратиться в психиатрическую больницу. Ивасюк был профессиональным врачом, умел имитировать различные симптомы. Со временем в истории болезни: "состояние больного улучшается: постепенно нормализуется настроение, улучшается сон, становится физически сильнее...". В конце концов Владимир Ивасюк получил нужный документ: "В настоящее время состояние тов. Ивасюка В. М. хороше, и он может приступить к занятиям в консерватории".
Следователи отстаивали формулу "сумасшедший самоубийца". 4 июня 1979 года СМИ передали сообщение о том, что причиной смерти Владимира Ивасюка является самоповешение, слухи о других обстоятельствах смерти являются вымыслом. Другие версии следствием не рассматривались. Возможность других причин смерти указывали следующие факты: выдернутые пуговицы на куртке композитора; люди, которых работники вузов видели впервые, разыскивали Ивасюка в коридорах консерватории перед его исчезновением; странная смерть двух молодых влюбленных, которые видели Ивасюка одними из последних, одна студентка утверждала, что видела Владимира в Ровно 3 мая (по выводам следователей, он умер 27 апреля).
После исследования коры бука, на котором висело тело, было установлено: "Следы 1, 2, 3, 4 (от петли), 5 могли быть нанесены обувью самого потерпевшего при условии, что последний перед смертью залезал или пытался залезть на дерево. Решить эту вопрос в категорической форме не представляется возможным из-за отсутствия каких-то индивидуальных признаков". Заключение экспертизы анализа одежды: "На имеющихся предметах одежды (плаще, пиджаке, брюках, трикотажной рубашке и обуви) Ивасюка В. М. частей коры, древесины, а также пятен зеленого цвета, которые могли бы происходить от поверхности ствола с места происшествия, нет...". Однако со временем в заключении судмедэксперты отметили: "Судебно-трасологической экспертизы установлено, что следы на стволе дерева, на ветке, где висел труп, оставлены обувью Ивасюка В. М., когда он залезал на дерево, чтобы привязать пояс к ветке". У трупа язык высунутым ни был, не было выделений. Эти признаки судмедесперты оставили без внимания.
Архивы этого дела, хранящиеся в Москве, до сих пор ни родственникам, ни работникам музея Ивасюка не открыли, ссылаясь на гриф "секретно", возможно, потому, что еще живы многие участники тех драматических событий. Сами же родственники Ивасюка считают, что Владимира убили.
26 января 2009 года Генеральная прокуратура Украины возобновила закрытое уголовное дело о смерти Владимира Ивасюка, но в ноябре 2012-го дело было закрыто якобы из-за отсутствия состава преступления. 12 июня 2014-го Генеральная прокуратура Украины возобновила закрытое уголовное дело о смерти Владимира Ивасюка.
Бывший прокурор Львовской области Роман Федик в феврале 2015 года заявил, что якобы Владимир Ивасюк был убит "сотрудниками" КГБ. За два месяца до смерти Владимира вызвали в КГБ для беседы по поводу гонораров, которые он должен был получить за выход своих пластинок в Канаде. Его убеждали передать эти деньги в "Фонд мира" в обмен на разрешение выехать в Америку. Но Володя заграница не интересовала, и он отказался от этого предложения. Ивасюк был известен своей принципиальной национальной позицией. Став популярным во всем Советском Союзе, он упорно отказывался писать музыку к русским текстам, говоря, что он - украинский композитор.
Похороны-протест
22 мая проходят похороны Владимира Ивасюка на Лычаковском кладбище во Львове, которые вылились в массовую акцию протеста против власти. Дубовый гроб, который украсили веточками калины и вышитым рушником, люди отказались класть на автомобиль и на плечах несли от дома до самого Лычаковского кладбища. Это была невиданная на те годы процессия, это была непокорность власти, администрации, судебным обманам. О времени и месте похорон нигде не сообщалось. Некролог появился только в одной газете, которая выходила малым тиражом - в "Львовском железнодорожнике". В вузах именно на этот день назначили комсомольские собрания с обязательной явкой. Были даны указания под угрозой исключения или увольнения с работы не идти на похороны.
С Волыни примчался Василий Зинкевич, из Киева прибыли Юрий Рыбчинский и Вадим Ильин, не стеснялись слез Назарий Яремчук, Дмитрий Гнатюк и Николай Кондратюк, Игорь Билозир и Остап Стахив. Первое печальное слово сказал Ростислав Братунь, это стоило ему потом должности председателя Львовской организации союза писателей и покоя до конца жизни.
После смерти на творчество композитора наложен запрет. После похорон от родных композитора отреклись, никто не заходил, началось травля уже мертвого Владимира. Могилу трижды поджигали, а однажды в июньский ливень горели цветы. Памятник, который выполнил Николай Посикира, прождал в мастерской 10 лет разрешения на установку.
Восстановление интереса
В 1989 году песня "Червона рута" становится названием одноименного фестиваля.
2 марта 1994 президент Украины Леонид Кравчук подписал Указ о присуждении посмертно Владимиру Ивасюку Государственной премии Украины им. Т. Г. Шевченко.
В 1998 году состоялся концерт "Владимир Ивасюк. Возвращение". Попытка ознакомить современников с творческим наследием композитора.
4 марта 1999 года в Черновцах открыли Мемориальный музей Владимира Ивасюка.
В 2001 году на V Юбилейной Церемонии награждения лауреатов Всеукраинской премии в области музыки и массовых зрелищ "Золотая Жар-птица" Владимира Ивасюка награжден в номинации "За вклад в развитие музыкальной культуры Украины XX века".
2003 - выход компакт-диска "Наш Ивасюк" в исполнении Тараса Чубая и группы "Плач Иеремии". Рост интереса к творчеству композитора среди современной молодежи.
2008 - выход компакт-диска "Молодежь поет песни Ивасюка" в исполнении Назара Савко и воспитанников музыкальной студии "Источник".
2009 года НБУ отчеканил и ввел в обращение памятную монету в честь Владимира Ивасюка номиналом 2 гривны.
2009, март - Указом Президента Украины присвоено звание Герой Украины (посмертно).
2011 - во Львове на проспекте Тараса Шевченко открыт памятник композитору (скульптор Сергей Олешко, архитектор Михаил Ягольник). Меценат, на чьи средства построен памятник, - музыкант Святослав Вакарчук.
2013 - Тарас Чубай, "Пиккардийская терция", Павел Табаков и Оксана Муха вместе с хоровой капеллой Трембита создают музыкальный проект "Проект Ивасюк", в рамках которого провели тур по Украине, который начался с 4 концертов во Львове, и концерт в Киеве.
2015 - одна из улиц Днепра назван в честь Владимира Ивасюка.
2016 - в городе Кропивницкий улица Ульяновск переименована в честь Владимира Ивасюка.
Его имя также носит 27 юношеский пластовой курень в Киеве.
Семья
У Владимира Ивасюка есть две родные сестры Галина - врач, невропатолог Львовской областной клинической больницы и Оксана - доцент кафедры современной украинской литературы Черновицкого национального университета. Для Оксаны Владимир в свое время написал песню "Колыбельная для Оксаночки".